Історія села Дроговиж сягає своїми коріннями у сиву давнину . Підтвердженням цього є відкрите у 1975 році під час робіт Львівської археологічної експедиції Інституту суспільних наук палеолітичне поселення на території села . Комплексний аналіз матеріалів знайдених на території даного обе'кту відніс даний пункт до тимчасових мисливських таборів доби пізнього палеоліту . Проте перші документальні відомості про село Дроговиж відносяться до другої половини XIV століття. В даний період у королівському селі Дроговиже був замок, який сторожив кордон Жидачівського князівства. Замок цей було закладено на краю Стружної гори, звідки було видно дністровські переправи і шляхи . З XIX століття вважалося, що назва замку Друга вежа дала назву і селу, що виникло біля його підніжжя -Дроговиже. Але це скоріше не зовсім так. В грамоті короля Казиміра III від 17 червня 1356 року, якою було надане магдебурзьке право місту Львову, серед свідків -шляхтичів Руської землі на першому місці стоїть Волчок з Дроговижа . Волчок з Дроговижа з гербу Корчак належав до впливового галицького боярства, яке в ході війни 1349—1353 рр. зрадило Любарта Гедеміновича і перейшло на сторону польського короля Казиміра III. Під час військових подій 1353,1366 чи скоріше весною на початку літа 1377 року , Дроговиже було здобуте військом Любарта і зруйноване . Дроговиж, який до цього був, напевне, адміністративним центром і містом, (про що свідчать рештки городища на західному схилі Стружної гори поблизу Львівської дороги) занепав і на старому місці більше не відродився . Село з такою ж назвою виникло на нинішньому місці вже в часи ЗаклікиТарла (1465—1466 рр.) .

Давня назва Дроговиже походить, напевне, від" дороги вижу", 3 валів городища, як і з замку Тарла добре видно дороги аж до Карпат. Десь близько 1465—1466 року Дроговиже . як королівське село, стало центром одноіменного староства . тобто було відроджено його адміністративний статус . Перші старости і державці дроговизькі були з родини Закліки Тарла : його син Андрій . підстолій Львівський (1472—1508 рр.). другий син Станіслав, охмістр королеви (1508 по 1515-рр.). Павло Тарло, син Станіслава . львівський войський (1515—1553 рр.) , Микола Тарло, племінник Павла, сандомирський хорунжий і королівський секретар, засновник міста Миколаєва (1553—1571 рр.). його дружина Ядвіга з Жмігроду Тарлова і її зять Ю.Мнішек (1571 ?1607 рр.). Далі староством правили королівські підстарости . Найколоритнішою фігурою з них був Микола Контський (1613—1622 рр.). З 1618 року староство вже не здавалось ні в оренду. ні в держання . Старостами були познанський воєвода Ян Осторог (1618 ?1622 рр.), його син Микола Осторог, коронний підчаший, один з регіментарів польського війська, розбитого під Пилявцями у 1648 році («латина»), (1622—1651 рр.), наступний син Андрій (1659 ?1665 рр.), гусарський полковник і роздільський дідич М. Ф. Ржевуський (бл.1670 — 1687 рр.), його син гетьман великий коронний Станіслав Матеуш (1687—1728 рр.), племінник гетьмана подільський воєвода Михайло Йозеф Миколай Ржевуський (1728—1769 рр.)та син гетьмана Вацлав Ржевуський (1769—1772 рр.). Тарли жили постійно в Дроговижі , старости ж, будучи значними політичними діячами, лиш користалися доходами і бували тут дуже рідко, фактично довіряючи управління підстаростам . Серед них був служебник Остророгів Федір Чижинський, батько Степана Чижинського, знаного російського дипломата і культурного діяча.

                                                                                            By wykypedia